snizhna: (профіль)
[personal profile] snizhna
ото читаю зараз про Буша. а там про Хусейна, бен Ладена. і ото полізла у вікіпедію почитати детальніше про Хусейна, а там його фото у трирічному віці... карочє, то напевно все гормони ну і усвідомлення всього того через призму дитини. от вони ж ангелята. чисті і прекрасні. з блискучими очками, яких тільки обнімати і цілувати. в яких стільки любові і щирої радості. ну чому? чому в цьому світі стільки жорстокості, коли народжується стільки ангелят?!... чому потім вони стають вбивцями, диктаторами чи просто паршивими людьми.... питання хоч і риторичне, але відповідь я напевно, що знаю...
просто серце стискається і розривається, коли бачиш ці "метаморфози"
счітайтє мєня кєм хотітє. даже дурою впєчатлітєльною, але ось таке в моїй голові і сердці. раптом не плачу...

Date: 2013-09-18 09:22 pm (UTC)
From: [identity profile] strybunochka.livejournal.com
цікаво...

Date: 2013-09-18 09:45 pm (UTC)
From: [identity profile] strybunochka.livejournal.com
Я просто ніколи не замислювалася, що усі милі створіннячка - діти - згодом виростають у різних людей: комусь бути вбивцею, а комусь святим. І кожен же має вибір, ким стати... А мріють дітлахи бути льотчиками, космонавтами, лікарями і вчителями. Як же підступно підкрадається зло і селиться в душах, у серцях... Справді, чому так?..
Хочеться раю, де вже не буде у нас зіпсованої гріхом природи...

Date: 2013-09-18 09:53 pm (UTC)
From: [identity profile] snigynka.livejournal.com
ти знаєш, хтось має вибір, а хто напевно не дуже. є же ж ще умови, в яких росте дитинча. якщо воно з дитинства бачить зло, жорстокість і т.д. то вибору 99%, що ніякого. це буде або зламана психіка, або ось такий організм, бажаючий виживати за будь яку ціну, який буде робити те саме.
не знаю, часом мені від цих думок хочеться сісти і плакати. але що це змінить :) так воно мусть бути в цьому світі до певного часу...

Date: 2013-09-19 04:30 am (UTC)
From: [identity profile] strybunochka.livejournal.com
так... це страшно...
однак є й чимало випадків, які порушують цей природній закон типу "деспот народжує деспота", і я таких людей знаю...
це, як правило, тоді буває, коли Бг надприроднім способом втручається у долю людини...

Date: 2013-09-18 10:02 pm (UTC)
From: [identity profile] snigynka.livejournal.com
Его отец — Хусейн Абд Аль-Маджид — по одной из версий пропал за 6 месяцев до рождения Саддама, по другой — умер или покинул семью. Ходят упорные слухи, что Саддам вообще был незаконнорождённым и имя отца просто выдумано. Во всяком случае, для своей умершей матери Саддам построил в 1982 году гигантский мавзолей. Отцу ничего подобного он не посвящал[3].
Старший брат будущего правителя Ирака скончался от рака в возрасте 12 лет. В тяжёлой депрессии мать пыталась избавиться от беременности и даже покончить жизнь самоубийством. Депрессия углубилась настолько, что когда родился Саддам, она не захотела посмотреть на новорождённого. Дядя по материнской линии — Хейраллах — буквально спасает жизнь племянника, забрав мальчика от матери, и ребёнок несколько лет живёт в его семье. После того, как дядя принял активное участие в антибританском восстании и его посадили в тюрьму, Саддам был вынужден вернуться к матери. В последующие годы он много раз спрашивал свою мать, где дядя, и получал стандартный ответ: «Дядя Хейраллах в тюрьме». В это время родной дядя Саддама с отцовской стороны Ибрагим аль-Хасан по обычаю взял его мать себе в жены и от этого брака родились три сводных брата Саддама Хусейна — Сабауи, Барзан и Ватбан, а также две сводных сестры — Наваль[4] и Самира[5]. Семья страдала от крайней нищеты и Саддам рос в атмосфере бедности и постоянного голода. Отчим, бывший военный, держал небольшое крестьянское хозяйство и поручал Саддаму пасти скот. Ибрагим периодически бил мальчика и издевался над ним. Так, он периодически избивал племянника палкой, вымазанной в липкой смоле[6]. По некоторым сведениям, отчим заставлял мальчика воровать кур и овец — на продажу. Вечная нужда лишила Саддама Хусейна счастливого детства. Унижения, пережитые в детстве, а также привычка к повседневной жестокости, во многом повлияли на формирование характера Саддама. Однако мальчик, благодаря своей общительности, умению быстро и легко сходиться с людьми, имел много приятелей и хороших знакомых, как среди сверстников, так и взрослых.
Рассказывали, как однажды к отчиму приехали в гости дальние родственники. С ними был мальчик, ровесник Саддама. Он тут же начал хвастаться, что учится во втором классе подготовительной школы, уже умеет читать, считать и даже выводить на песке собственное имя. Уязвлённый Хусейн бросился к аль-Хасану: «Отдай меня в школу, отец!» Отчим в очередной раз избил Саддама[7]. В 1947 году Саддам, который страстно мечтал учиться, сбежал в Тикрит, чтоб поступить там в школу. Здесь он вновь воспитывался дядей Хейраллахом Тульфахом — набожным мусульманином-суннитом, националистом, армейским офицером, ветераном Англо-иракской войны, который к тому времени уже вышел из тюрьмы. Последний, по свидетельству самого Саддама, оказал на его формирование решающее влияние. В Тикрите Саддам Хусейн оканчивает школу, получив начальное образование[8]. Учение было весьма трудным для мальчика, который в десять лет не умел даже написать своего имени. Согласно некоторым данным, Саддам предпочитал забавлять одноклассников незамысловатыми шутками. Например, однажды он подложил в портфель особо нелюбимому старому учителю Корана ядовитую змею. За эту дерзкую шутку Хусейна исключили из школы.
Когда Саддаму исполнилось 15 лет, он испытал первое в жизни тяжёлое потрясение — смерть любимого коня. Потрясение оказалось настолько сильным, что у мальчика парализовало руку. Почти полмесяца его лечили самыми разными народными средствами, пока его рука вновь не обрела подвижность. В это же время Хейраллах переехал из Тикрита в Багдад, куда через два года перебрался и Саддам. Под влиянием дяди Саддам Хусейн в 1953 году предпринимает попытку поступить в элитарную военную академию в Багдаде, но проваливается на первом же экзамене. Для продолжения учёбы он в следующем году поступает в школу аль-Карх, которая была известна как цитадель национализма и панарабизма[9].


ну ось. і цим все сказано. зло породжує зло. так ангелята перестають ними бути :(((((((((

Date: 2013-09-19 04:45 am (UTC)
From: [identity profile] strybunochka.livejournal.com
ясно... сумно, дуже сумно...

Date: 2013-09-19 10:46 am (UTC)
From: [identity profile] snigynka.livejournal.com
ага...

Date: 2013-09-19 03:20 am (UTC)
From: [identity profile] natyak.livejournal.com
є теорія, що всі діти народжуються чисті, як аркуш паперу. воно то так, але тільки частково. мені здається, що характер - вроджений. а от як він розвивається і що з того вийде - справа виховання й оточення.

Date: 2013-09-19 10:46 am (UTC)
From: [identity profile] snigynka.livejournal.com
ну так. і я ж про це

Date: 2013-09-19 06:42 pm (UTC)
From: [identity profile] smijana.livejournal.com
О, ти ростеш.. сама до таких глибоких думок доходиш і така уважна до світу.. :)
Ти все правильно кажеш, все так і є.. саме розуміння того що всі приходять у цей світ з чистими очима і бажанням притулитися до мами і любити - дає можливість відчути що засуджувати людей не варто, і "не суди і не судимий будеш" із незрозумілого "наказу" перетворюється у співчуття до скалічених сердець, психік, душ.. які могли би бути іншими якби все було по-іншому.
Про це, звичайно, забуваєш в той момент коли тобі особисто від людей боляче.. але як тільки той перший біль відступає - з'являється місце для розуміння, а взагалі і любові до всіх - через оте дитинство і однакову беззахисність всіх хто народжується і приходить у світ.

Date: 2013-09-19 07:11 pm (UTC)
From: [identity profile] snigynka.livejournal.com
так. часом як бачу якогось бомжа чи алкоголіка - теж хочеться заплакати. розумію про що ти пишеш на всі сто. як би то ще навчитись взагалі нікого не судити...

Date: 2013-09-19 07:33 pm (UTC)
From: [identity profile] smijana.livejournal.com
Воно саме приходить, потихеньку, з такими от думками..
а "взагалі" - то мабуть і не потрібно. адже треба якось правду від кривди відрізняти.. :)
Але коли отак по-іншому на світ людей дивишся (загалом) - якось легше стає жити (загалом), бачиш у кожному скривджену колись давно світлу дитину, а не монстра.

Date: 2013-09-19 08:01 pm (UTC)
From: [identity profile] snigynka.livejournal.com
мені навпаки чомусь тяжче від цього усвідомлення. дуже шкода цих світлих дітей і тих людей, які з них виростають. чи їм таким добре?... я вже мовчу про оточення, яке теж від них страждає...

Date: 2013-09-20 07:25 pm (UTC)
From: [identity profile] smijana.livejournal.com
..бачиш, у кожного своя печаль. Я коли була підлітком, часто журилася що у світі так багато негативу, і так мало позитиву.. тому для мене величезним полегшенням було зрозуміти що зла немає.. що по суті зло- це "зіпсуте добро"..

А людей - так, шкода.. проте якщо б я чи ти спробувала пояснити комусь із тих людей.. то побачила б який сильний спротив був би у них, і у більшої половини - нерозуміння.. вони би швидше звинуватили тебе чи когось іншого (державу, сусідів, рідних) аніж захотіли би повернутися до себе, щось змінити.. це дуже важко, це величезна робота в собі.

Date: 2013-09-22 09:26 am (UTC)
From: [identity profile] fleur-de-louis.livejournal.com
психологічні травми роблять їх такими?

Date: 2013-09-23 07:55 am (UTC)
From: [identity profile] snigynka.livejournal.com
угу... любити діток тре. по розумному, звісно... там нижче уривок з вікі про його дитинство... сумно це все

Date: 2013-09-23 04:32 pm (UTC)
From: [identity profile] fleur-de-louis.livejournal.com
угу. читала.

May 2014

S M T W T F S
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627 28293031

Style Credit

  • Style: Dreamscape for Ciel by nornoriel

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 27th, 2017 02:41 am
Powered by Dreamwidth Studios